Ранок, коли я вдягла короткі рукави,
Довгі рукави сплять у шафі.
Тієї пори, яку я провела з тобою,
Обриси досі залишаються там.
Щоразу, коли я їх складаю,
Зринає тихе зітхання.

Навіть коли я згадую,
Це не змушує мене плакати,
Але раптом
Мій подих стає глибшим.

ПриспівВіддаючи своє «дякую» вітру,
Я йду містом коротких рукавів.
Я не забула,
Та я не заплуталася.
Пору, коли ми були вдвох,
Я ніжно беру із собою.

Проходжу повз магазин,
Куди ми колись заходили вдвох.
Не заходячи всередину,
Прямую прямо до світлофора.
Мій власний темп ходи
Поступово до мене повернувся.

Те саме місто, але
Воно здається трохи інакшим.
Вечірнє світло
Повільно забарвлює все навколо.

ПриспівВіддаючи своє «дякую» вітру,
Я йду містом коротких рукавів.
Я не забула,
Та я не заплуталася.
Пору, коли ми були вдвох,
Я ніжно беру із собою.

Час, що не потребував слів,
Існував між нами двома.
Я не хочу перетворювати його на брехню,
Залишу його як «дякую».

Віддаючи своє «дякую» вітру,
Я йду містом коротких рукавів.
Я нічого не забуваю,
Та я не стою на місці.
Пору, коли ми були вдвох,
Я лагідно розплітаю.
Якщо колись ми пройдемо одне повз одного,
Я хочу бути тією, хто зможе посміхнутися.