Хоч це моє звичне місце,
Тільки поруч із тобою — невагомість.
Хочу заговорити, але голос зникає,
Лише губи марно ворушаться.
Щоразу, як рухається кінчик твоєї ручки,
Моє серце тріпоче.
Що ближча відстань, то дальшою вона здається,
І я ховаюся за своєю усмішкою.

Свою браваду, немов скафандр,
Я одягаю щоранку.
Вистачило б лише одного слова,
Та мені все ще лячно.

ПриспівТак близько й так далеко — це нечесно.
Сусіднє місце — це космос.
Хочу заговорити, але не можу,
Сусіднє місце — це космос.
Здається, лише кінчики пальців можуть дотягнутися,
Але торкнуся — і все зламається.
У ту мить, коли ти смієшся,
Мій час зупиняється.

Шелест сторінок підручника —
Лише від цього серце починає битися швидше.
Немов білі крихти від гумки,
Я усміхаюся так, щоб ніхто не дізнався.
Якщо ми випадково зустрінемося поглядами,
Мені бракує кисню.
Серед галасу чужих розмов
Дзвенить лише твоє ім'я.

Хоч трішки ближче, ніж учора,
Підійти б — і цього вже достатньо.
Із самого краю космосу
Я кидаю тобі своє «доброго ранку».

Навіть якщо твоя відповідь буде тихою,
Цей голос знову дозволить мені злетіти.
Повіривши в себе сьогоднішню,
Я роблю крок до тебе.

Так близько й так далеко — це нечесно.
Сусіднє місце — це космос.
Але одне слово може змінити все,
Сусіднє місце — це космос.
На краєчку твого зошита
Я хочу залишити свою усмішку.
Завтрашня я знову зможу сказати:
Сусіднє місце — це космос.