Раптом я помітила
твої слова

«Та менше з тим»
«Якось воно буде»
«Так теж можна»
У несподівані миті
з мене злітають твої звичні фрази
Коли ми були разом,
я не надавала цьому значення

Після розставання я зрозуміла:
всередині мене
оселився ти

ПриспівТвої звичні фрази пристали до мене
Хочу їх стерти, та не можу
Навіть коли намагаюся змінити слова,
незчуюся, як вони знову злітають з губ
Хоча тебе вже немає поруч,
твої частинки залишаються
Чи це мило серцю,
чи сумно — я вже не знаю

Подруга мені сказала:
«Останнім часом ти часто так кажеш»
Я стрепенулася
Є я, яка зовсім не я
Навіть коли дивлюся в дзеркало,
відповідь не повертається
Твоїми словами
я бурмочу: «Та менше з тим»

Якщо мине час,
чи зблідне все це?
Чи все своє життя
я житиму, позичаючи твої слова?

ПриспівТвої звичні фрази пристали до мене
Хочу їх стерти, та не можу
Навіть коли намагаюся змінити слова,
незчуюся, як вони знову злітають з губ
Хоча тебе вже немає поруч,
твої частинки залишаються
Чи це мило серцю,
чи сумно — я вже не знаю

Знову згадую тебе
з кожною звичною фразою
Не те щоб я хотіла повернутися,
але не можу забути
У моїх словах
живеш ти
Мені залишається лише визнати це

Твої звичні фрази пристали до мене
Їх більше не потрібно стирати
Це теж частина мене,
те, що ти мені дав
Хоча тебе вже немає поруч,
твої частинки залишаються
Взявши їх із собою,
я крокуватиму далі